До історії польсько-українських культурних і мовних контактів

Анотація

У цій статті аналізується походження прізвиська Кудкудак. Його носить один із другорядних персонажів саги Анджея Сапковського «Відьмак». Аналіз дозволяє зробити висновок, що ця звуконаслідувальна власна назва не є індивідуальним неологізмом Сапковського. Слово зустрічається в різних фонетичних варіантах у прикордонній та кресовій польській мові, звідки й потрапило до літературних текстів. Його джерелом, найімовірніше, є українське слово кудкудак, що означає голос курки і є імітацією голосу курки. Джерелом натхнення для Сапковського була або польська мова його родини по батьковій лінії, або дитяча література, найімовірніше, вірш Яна Бжехви «Kokoszka–smakoszka».

Ключові слова: власні назви в літературі, польсько-українські мовні контакти, особиста мова (ідіолект), власні назви в прозі Сапковського, походження прізвиська Кудкудак

1.              Вступ

Аналізуючи індивідуальну мову автора літературного твору, ми часто стикаємося з питанням, чи є його характерні стилістичні риси, повторювані структурні особливості або, зрештою, характерні лексичні одиниці суто художнім витвором, чи вони є властивостями його повсякденної мови, мови, набутої в родинному домі та найближчому оточенні. Ці питання добре відомі, і вони іноді розглядаються в літературі на цю тему. Короткий огляд проблематики дослідження ідіолектів в польської мові подає, наприклад, Анна Козловська [18].

2.              Барон Ейлемберт з Тіґґу а прізвисько Кудкудак

У цьому тексті ми розглянемо одне власне ім’я у творчості Анджея Сапковського. Другорядним персонажем його саги про Відьмака є барон Ейлемберт з Тіґґу, якого його товариство прозвало Кудкудаком.

– Kudkudak! – mruknęła Calanthe, szturchając Drogodara. – Wesoło będzie. […]

– Witajcie nam, panie Kudkudaku – rzekła ceremonialnie królowa. Najwyraźniej przydomek barona zrośnięty był z nim trwalej niż rodowe nazwisko. – Rada wam jestem za przybycie. [30, с. 128]

— Кудкудак, — пробурмотіла Каланте, штурхаючи Дрогодара. — Весело буде. […]

— Наші вітання, пане Кудкудаку, — церемоніально промовила королева. Схоже, прізвисько барона зрослося з ним сильніше від родового імені. — Рада, що прибули. [3, с. 116]

Для сучасного польського читача прізвисько Кудкудак не є розбірливим, принаймні, поки оповідач Сапковського не пояснить, звідки воно взялося:

Kudkudak, dowodząc celności swego przezwiska, zagdakał nagle jak prawdziwa kwoka, budząc powszechną wesołość wśród biesiadników, a konsternację wśród służby, przekonanej, że ptak, drwiąc z jej czujności, dostał się jakoś z dziedzińca na salę. [30, с. 132]

Кудкудак, доводячи влучність свого прізвиська, раптом заквоктав, наче справжня квочка, викликавши загальну веселість серед співрозмовників і замішання серед слуг, переконаних, що птиця, насміявшись із їхньої пильності, якось дісталася з дворища до зали. [3, с. 120]

Як бачимо, розмовним еквівалентом прізвиська Kudkudakможе бути в польській мові онім Gdakacz. Gdakacz також з’являється у творі Сапковського, але у світі саги про Відьмака він функціонує як ad hoc епітет, а не власне ім’я. В українському перекладі іменник gdakacz перекладається як квоктун.

– Po czyjej ty stronie stoisz, Kudkudak? – wrzasnął Rainfarn z Attre.

– Cicho! Niech mówi!

– Ten zapowietrzony gdakacz obraża majestat! [30, с. 149]

— На чиєму ти боці, Кудкудаче? — закричав Райнфарн із Аттре.

— Тихо! Нехай говорить!

— Той проклятий квоктун ображає величність! [3, с. 134]

Щонайменше дві групи читачів Сапковського в оригіналі, тобто польською мовою, одразу зрозуміють, що прізвисько Kudkudakне є неологізмом Сапковського. Перша — це лінгвісти-діахроністи, які розпізнають етимологічний зв’язок між прізвиськом Kudkudak та іменником gdakacz, а також люди прикордонного та кресового походження, українці та білоруси, якщо вони достатньо вивчили польську мову, щоб прочитати Сапковського в оригіналі.

3.              Літературний родовід Кудкудака

Досить добре відомо, що Сапковський значною мірою спирається на твори Сенкевича. Для цих міркувань буде достатньо процитувати думку Пьотра Жолендзя, літературознавця і автора монографії про серію «Відьмак» Анджея Сапковського [40]. У цій монографії Жолондз двічі пише про зв’язки Сапковського з прозою Сенкевича [див. 40, с. 66, 99], але не згадує Кудкудака безпосередньо. В інтерв’ю порталу «Ягеллонський клуб» Пьотр Жолендзь сказав:

Було б важко перерахувати всі рівні, на яких творець Трилогії присутній у світі Відьмака. Безумовно, він дуже сильно присутній на мовному рівні, але не тільки. В оповіданні «Питання ціни» Геральт носить вбрання з гербом Чотирилапого, який Сапковський запозичив з «Потопу». Також є персонаж, який є пародією на одного з супутників Кмитица — йдеться про Зенду, перетвореного Сапковським на Кудкудака. [26]

У першому томі «Потопу» Сенкевич пише про Зенду, супутника Кмитица з відчайдушного періоду його життя:

[…] i Zend, kawalkator, który zwierza i wszelkie ptactwo udawać umiał, człowiek niepewnego pochodzenia, choć się szlachcicem kurlandzkim powiadał; będąc bez fortuny, konie Kmicicowi ujeżdżał. [33, с. 33]

[…] і Зенд, об’їзник, котрий умів імітувати різних птахів, та звірів, чоловік непевного походження, хоч і видавав себе за курландского шлахтича; маєтку він не мав, об’їжджав Кмитицеві коней, за що діставав платню. [4, с. 34-35]

Zend zaśmiał się tak, jak śmieje się puszczyk, aż się konie zestraszyły […]. [33, с. 53]

Зенд зареготав достеменно так, як сміється сич, аж коні полякались […]. [4, с. 52]

Ledwie minęli pierwsze drzewa, ogromne stado wron zawichrzyło nagle nad ich głowami. Zend począł zaraz krakać przeraźliwie, tysiące głosów odpowiedziało mu z góry. [33, с. 70]

Ледве проминули перші дерева, як величезний табун вороння заколував у них над головами. Зенд одразу ж пронизливо закаркав, тисячі голосів відповіли йому згори. [4, с. 66]

Трохи випереджаючи хід дискусії, зауважимо, що звуко-міметичне прізвисько Кудкудак краще характеризує героя Сапковського і легше запам’ятовується, ніж Зенд Сенкевича.[1]

4.              Сапковський про власні назви

Приймаючи висновки літературознавців щодо літературних зв’язків барона Кудкудака, ми повертаємося до ономастичних питань. У розмові з професором Станіславом Берешем, на запитання про ідеї для імен своїх персонажів, Сапковський відповідає:

Іноді це розмовні імена, а іноді вони взяті з «легендарної матерії». Однак більшість імен я вигадую, завжди намагаючись, щоб вони звучали милозвучно і добре вписувалися в ритм і каденцію фрази, особливо діалогу. Поступово знайомлячись з каноном фентезі, я заприсягнувся, що коли почну писати, то уникатиму односкладових імен, що нагадують кашель, гикавку та інші неприємні звуки, які іноді видає людське тіло, особливо після їжі чи пиття. [31, с. 268-269]

З точки зору цієї статті, важливим є питання про те, що означає «вигадувати» ім’я. Чи має Сапковський на увазі творення неологізмів, тобто створення нових імен за правилами ономастичної лексики? Що це за «легендарна матерія», з якої черпає автор саги про Відьмака? Гадаю, що важливим джерелом онімів може бути і мова, ті її пласти, які не перебувають у широкому вжитку, а вміло підібрані стають окрасою його творів. Підсумуймо позицію Сапковського щодо власних назв його словами:

Та й що тут говорити. Ономастика — це мистецтво саме по собі, і до неї просто треба мати талант. Я зовсім не вихваляюся цим. [31, с. 269]

На нашу думку, принаймні у прикладі з прізвиськом Kudkudak — Сапковський не вигадав його, а зробив влучний вибір з «матерії», яка є не стільки «легендарною», скільки просто лінгвістичною.

5.              Мовознавець про власне ім’я Сапковського

Власні назви у творах Сапковського стали предметом аналізу Міхала Шелевського. На думку цього вченого:

Клички, прізвиська та псевдоніми, що часто мають характер дескрипторів і промовистих назв, з’являються у творах письменника як номінативний елемент на місці типового імені або як доповнення до імені певного денотата […], виконуючи при цьому різні стилістичні функції […]. Здебільшого це індивідуальні, первинні та вторинні денотати: […]

— [слова,] що вказують на психічні якості, розумовий рівень або характерну поведінку персонажа: Lwica z Cintry; Kudkudak (від звуконаслідувальної форми, що передає характерні звуки, які видають кури та півні; герой славився своєю майстерністю у відтворенні цих звуків). [36, с. 60]

Той самий вчений класифікував клички, прізвиська та псевдоніми як неавтентичні імена, «хоча деякі з них можуть розглядатися як автентичні форми, що вже використовуються в реальному житті або літературі» [36, с. 61]. Однак я не думаю, що ми можемо погодитися з висновком, що

Не існує […] автентичного джерела, на основі якого можна було б стверджувати про автентичність того чи іншого оніма. [36, с. 61]

Єдиного джерела, звісно, не існує, але є бази даних (словники, корпуси, література на цю тему, пошукові системи в Інтернеті) та ономастика, яка ретельно продумала різноманітні методи для розв’язання різних типів ономастичних проблем та головоломок, у тому числі пов’язаних із функціонуванням власних назв у літературі. У цій статті я показую, що Kudkudakмає певну лінгвістичну генеалогію і що її можна реконструювати з певною ймовірністю, показуючи випадково, як функціонує ономастика в літературі.

На противагу цьому, можна погодитися з іншим узагальненням Шелевського щодо власних назв у творчості Сапковського. Процитуємо:

Характерною рисою антропонімії Сапковського (і не тільки) є добре помітне почуття гумору, з яким він номінує багатьох своїх персонажів […]. [36, с. 136]

6.              Мовний матеріал

Далі йдуть лінгвістичні дані або, як говорило і писало старше покоління мовознавців, лінгвістичний (мовний) матеріал. Я знайшов слово, бо ще не онім, kudkudak у кількох текстах, які, як ми побачимо, можна певним чином пов’язати, і цей зв’язок веде нас до розгадки загадки лінгвістичної генеалогії барона Кудкудака.

6.1.        Донгуралеско (1980-)

Слово kudkudak з’являється, серед іншого, у пісні познанського репера Донгуралеско (DonGURALesko). У пісні під назвою Dziadu Донгуралеско співає/рецитує:

Процитований фрагмент показує, що ми маємо справу не з особистою мовою автентичного познанця (насправді Пьотра Ґурного (Piotr Górny), який народився 8 березня 1980 року в Познані) [11], а радше з очевидним проявом інтертекстуальності. Донгуралеско явно використовує в цій пісні фрагменти відомого вірша Яна Бжехви «Kokoszka-smakoszka» [8, с. 265]. Таке використання творів інших авторів є частим явищем у творчості цього репера. Прочитаємо, наприклад, ще один фрагмент першої строфи цієї ж пісні:

Тут ми бачимо пряме посилання на відомий вірш Юліана Тувіма «Idzie Grześ»: «Idzie Grześ / Przez wieś, / Worek piasku niesie…» [37, с. 522]. Уважніший аналіз усього тексту, ймовірно, виявив би й інші інтертекстуальні зв’язки цієї донгуралесської пісні.

6.2.        Ян Бжехва (1898-1966)

Як ми вже знаємо, Донгуралеско посилається на вірш Бжехви «Kokoszka-smakoszka». Зокрема, репер використовує рефрен, який повторюється після кожної строфи вірша Бжехви:

Kura na to: „Kud-ku-dak,

A ja – owszem! A ja – tak!” [8, с. 265]

Курка сказала: «Куд-ку-дак,

І я — так! І я — так!»

Для цього аналізу важлива ще одна інформація — Бжехва народився 15 серпня 1898 року в Жмеринці на Поділлі (нині центральна Україна) і провів свою юність на — з польської точки зору — Кресах і в Росії. Свої перші твори він опублікував у Санкт-Петербурзі та Києві. [38, с. 306 і далі; 22, с. 113] Як і багато представників інтелігенції його покоління, він знав російську мову як офіційну та українську як мову нижчих класів. Ймовірно, він був знайомий з дієсловом kudkudaczeć (укр. кудкудакати) та ономатопоетизмом kudkudak (кудкудак), які походили або з української, або з польської мов пограниччя. Про цю ономатопею пише Мирослав Банько:

[…] всупереч видимості, це не авторський неологізм Бжехви, а запозичення з української мови kudkudach[sic!], яку Бжехва, мабуть, добре знав, оскільки народився в Україні, а дитинство провів у Росії. [6, с. 98].

6.3.        Оскар Кольберг

Оскар Кольберг свідчить про те, що курка кудкудакає в Покутті:

Kura zwykła mówić:

Kudkudak, kudkudak,

Znesu jajec jak kułak. [16, с. 142][2]

Мирослав Банько також згадує народну пісню з Волині (Рівне, Луцк), відзначену Кольбергом, в якій ми маємо це звучне слово в дещо іншій формі — kokudak:

Oj ne znaw czołowik,

jak na świti żyty,

kazaw sobi czołowik

kuroczku kupyty.

Jak kuroczka kokudak

po siniuszkam chodyt’

och i tiery wodyt’. [17, с. 376; 6, с. 98]

У першому цитованому уривку ми засвідчили не лише те, як кудкудакає курка, а й те, що вона розмовляє українською мовою. Дієслово znesu (пол. zniosę) має українські фонетичні особливості. Немає жодних підстав сумніватися, що другий фрагмент, жартівлива пісня з Волині, є українською мовою.

6.4.        Kudkudaczeć у Михайла Чайковського (1804-1886)

Дієслово kudkudaczeć Галина Карась знайшла у творах Михайла Чайковського:

[…] kudkudaczeć ‘gdakać’: „Z alkierza wyjrzała kura kwoka, kudkudacze i grono piskląt do niej się zbiegło”. II 231. W SW gwar. kud kuda ‘naśladowanie głosu kury’, bez cytatu. Ukr. кудкуда́[ка]ти, -чу. [13, с. 370].

Міхал Чайковський (Czajkowski, тогочасне написання: Czaykowski) з гербу Ястшембець (Jastrzębiec), також відомий як Садик Паша, народився 1804 року в Гальчині, поблизу Бердичева, і здобув там освіту до початку навчання у Варшавському університеті в 1828 році. Письменника і поета зараховують до української школи польського романтизму. [Біографію Чайковського див., зокрема, у: 22, с. 157-158.] Не дивно, що в його польській мові багато українізмів [Детальніше див. 16].

Деякі з них, як-от дієслово kudkudaczeć, знайдене Галиною Карась у пізніших виданнях, могли зазнати непередбачуваних трансформацій.

Іноді, — пише Карась, — він [повоєнний видавець, Варшава 1961] також перекручував слова, запозичені з української мови, ймовірно, вважаючи їх помилками, наприклад, kudkudacze (укр. кудкуда[ка]ти, -чу = кудкудакання) було змінено на kurkudacze, невідоме в польській мові. Лише звернення до більш ранніх видань розкриває таємницю. [13, с. 360].

Такі дії видавців (наукових та технічних редакторів, коректорів) є цікавим свідченням у лексикологічних дослідженнях, оскільки проливають світло на питання, яким є ступінь життєздатності того чи іншого слова на момент наступного перевидання.

6.5.        Кудкудак та Вільнюський регіон

Попередні дослідження дозволяють зробити висновок, що це слово зустрічалося також у польській мові північного періоду. Як свідчить Францішек Сєліцький:

Głos kury, która ogłaszała zniesienie jajka, dzieci mikulińskie interpretowały

w postaci: „Kud kud kud kudak, jajeczka znisla”. W Oleszkach mówiono:

„Kud kud kud kudak, zniasla jajeczka z kulak!” [32, с. 36]

Дієслово kudkudaczeć також можна знайти у творах польських письменників з віленським походженням. Одним із них є Збіґнєв Жакевич, який народився у Вільнюсі в 1932 році, автор «Вільнюської саги»(Ród Abaczów 1967, Dolina Hortensji 1975, Wilcze łąki 1982) та інших творів. [38, с. 13-17]

Jesteś jak kura, co zniosła jajo i kudkudacze, że odkryła Amerykę! Tak więc

rozmowa nasza stawała się coraz bardziej logiczna i nieprzyjemna zarazem

[…]. [39, с. 125]

Тут також необхідно згадати дієслово kudakać, яке Тадеуш Левашкевич помітив у мові післявоєнних переселенців з Новоґрудека та околиць [20, с. 410.]. Тут також слід згадати схоже за звучанням kud kuda!, з вказівкою на литовське походження у Словнику польських діалектів Яна Карловича [14, с. 511] і повторене у Варшавському словнику (вже без вказівки на литовське походження) [34, с. 620].

Мої пошуки привели мене на сайт Lietuvių liaudies skaičiuotės (Литовські народні лічилки) [21], де також можна знайти лічилку литовською мовою, яка побудована на ономатопейному kud kudak:

6.6.        Слово kudkudak у польських діалектах

У сілезьких говірках згадується дієслово kokodakać, яке Маржена Мушинська, авторка монографічної статті про ономатопоетичні дієслова в сілезьких говірках на слов’янському тлі, пов’язує з українським кудкудакати. [24, с. 175] Однак спосіб викладу матеріалу, використаний у цій статті, викликає сумніви щодо того, чи йдеться про запозичення з української мови — в такому разі це радше нове запозичення, створене на основі контакту з прикордонною польською мовою переселенців після 1945 р., — чи про контамінацію польських діалектальних kokotać і gdakać. З огляду на мету цієї статті, нам не потрібно розв’язувати цю головоломку.

6.7.        Пані Кудакова

У щойно опублікованих спогадах Ганни Поповської-Таборської (1930-2022) з’являється пані Кудакова (pani Kudakowa), вигадана підлітками. Поповська-Таборська згадує:

Tuż przed Powstaniem chodziłam z najbliższą moją przyjaciółką, Martą Bukowską, po zaułkach okolic Grójeckiej i wynotowywałyśmy skrupulatnie studnie i przejścia między podwórkami. Taki dostałyśmy rozkaz od drużynowej Inki. Nie sądzę, byśmy mogły dobrze przygotować te plany, ale też chyba nigdy nie było okazji ich wykorzystać. Aby nie budzić podejrzeń, pytałyśmy w każdym domu o wymyśloną „panią Kudakową”. Bawiłyśmy się tym doskonale i po dziecinnemu. Miałyśmy zresztą w tym czasie tylko czternaście lat. [27, с. 84]

Незадовго до варшавського повстання я йшла зі своєю найближчою подругою Мартою Буковською по завулках Груєцької дільниці, і ми ретельно позначали криниці та проходи між дворами. Такий наказ ми отримали від командира нашого загону Інки. Не думаю, що ми могли добре підготувати ці плани, але й не думаю, що колись була можливість ними скористатися. Щоб не викликати підозри, ми просили в кожному будинку уявну «пані Кудакову». Це нас дуже розважало, причому по-дитячому. Адже нам тоді було лише чотирнадцять років.

У спогадах професорки Поповської-Таборської немає жодних вказівок на те, як інтерпретувати це прізвище. Безумовно, персонаж «пані Кудакова» був вигаданий, але чи було вигадане саме прізвище? Виявляється, у Польщі є кілька десятків людей з прізвищем Kudak (Кудак) [35, с. 384]. Казімєж Римут виводить його та десяток інших (Куда, Куд-ай, Куд-ака та інші) від основи kud-, що може означати «знищувати» [29, с. 167]. Інтуїція підказує мені, що «дитяча» пані Кудакова може приховувати ономатопейний kud(ak).

7.              На шляху до лінгвістичної географії

Поєднуючи вищезазначені висновки, ми бачимо, що лінгвістична географія досить чітко показує, звідки в ідіолекті Сапковського міг з’явитися Kudkudak.

З наведених вище прикладів ми виключаємо текст DonGURALesko, оскільки (1) репер є уродженцем Познані, і (2) інкримінований фрагмент тексту пісні «Dziadu» явно є запозиченням з пісні Brzechwa. (3) Пісня «Dziadu» є новою (2019) і не могла бути джерелом натхнення для Сапковського.

Цитати ще трьох авторів — Чайковського, Кольберга та Бжехви — пов’язані з Україною. Бжехва, нагадаємо, народився у Жмеринці і «провів свою юність на східному пограниччі, подорожуючи з родиною». Кольберг подає матеріал з Покуття та Волині, з очевидними українськими рисами. Чайковський — «походив з родини Чайковських, що оселилася в Україні з 17 століття, походить з села Чайків. Закінчив школу в Бердичеві, […]» (Вікіпедія).

Сапковський народився в Лодзі в 1948 році Його мати походила з села поблизу Кельце, а батько — з-під Вільнюса. Дід по матері походив з дрібнопомісного шляхетського роду гербу Лодзь з Ковенщини, служив у російській армії, а після 1917 року разом з родиною повернувся на Віленщину і працював поштовим начальником у Свенцянах. Після Другої світової війни родина Сапковських оселилася в околицях Нової Солі, потім у Лодзі. Нашу увагу привертає «литовська» лінія роду Сапковських на мечі. Гадаю, що щось із віленського фольклору могло зберегтися в рідній мові родини Сапковських, як, наприклад, у родині Збігнєва Жаковського. Батьки (родина) Сапковських могли також стикатися зі словом kudkudak, коли жили в околицях Нової Солі, де, зрештою, мешкало багато переселенців з прикордоння (Кресів).

8.              Український кудкудак і кудкудакати

У сучасній українській мові є щонайменше дві лексичні одиниці, на які варто звернути увагу. Це звуконаслідування кудкудакання, що означає голос курки, та дієслово кудкудакати, яке функціонує у значенні «видавати звук кудкудакання»:

Чіпка слухає [казочку] — та й думає: «І чого отой дід з бабою плаче? Чого тая курочка кудкудаче?» (Панас Мирний, II, 1954, 47); Кудись куняли кури, шукаючи гнізд, щоб знестися… (Олесь Гончар, III, 1959, 318). [5]

В етимологічному словнику білоруської мови [1, с. 144] зафіксовано лише схоже за звучанням «кудахтач», що дещо дивно з огляду на стан польської мови у Вільнюському регіоні — джерелом запозичення до північної польської мови мали бути білоруські діалекти.

У польській мові голос курки передають слова з основою на gd: gdakać, gdakanie, gdakacz. Звідси, ймовірно, походить також gderać «квоктати». Той самий звук «курка» по-різному звучав у різних слов’янських мовах, звідси, наприклад, чеськ. kdákat, рос. кудакать / кудахтать, укр. кудкудакати, діал. / серб. какодакати [Цит. за: 7, c. 158; пор. 2, т. III, с. 124.]. Чи є угорське (kot-kot-kodács) та румунське (cotcodac) запозиченнями зі слов’янської, чи вони виникли незалежно від цих мов, я не можу відповісти. [Приклади з: 9]

9.              Дитяча література

У дискусії до цього часу ключовою була лінгвістична географія, тобто було показано, що загальне слово kudkudak і утворену від нього власну назву, яку використав Сапковський, не можна пояснити без вказівки на східнослов’янські мови і пограничну польську мову. Такий підхід виправданий, коли йдеться про польську мову як надіндивідуальний витвір. Присутність оніма Kudkudak у польській мові Сапковського, тобто в його особистій мові (ідіолекті), можна пояснити ще в одному ключі. Звуконаслідувальне kudkudak могло закріпитися в його ідіолекті завдяки дитячій літературі. У творах такого типу мовні ігри та забавки, в тому числі зі звуконаслідувальними словами, є частими [25, с. 143] і — на думку дослідників — їхня присутність природно виправдана мовним розвитком дитини [15, с. 56]. В ономатопоетичному словнику Банька [6], окрім вже відомої нам цитати з Бжехви, знаходимо приклади від трьох інших «авторів» — варшав’янки Ельжбети Островської (Dziwna tajemnica 1968) [12], варшав’янки Ванди Гродзенської (Leśne jagody, мені не вдалося встановити дату першого друку) [38, т. 5, с. 154-156] та двох творів Марії Ковнацької, яка народилася поблизу Кутно (Razem ze słonkiem. Zima, Plastusiowo). Серед цих трьох перелічених авторів лише Ковальська могла мати тривалий контакт з прикордонною польською мовою, коли жила в Мінську-Літовському між 1915 і 1918 роками [38, т. 4, с. 336-342]. Усі згадані тексти належать до класики польської дитячої літератури. Чи мав Сапковський контакт з цією літературою, встановити важко.

10.          Висновки

Наведені вище цитати дозволяють зробити висновок, що Сапковський не вигадав прізвисько Кудкудак, а творчо використав наявний і знайомий мовний матеріал, хоча у випадку з його прозою, яка має виразно інтертекстуальний характер, вказати на пряме джерело не представляється можливим.

1. Прізвисько барона Ейлемберта з Тіґґа, епізодичного персонажа саги «Відьмак», може походити безпосередньо з української мови (письменник стверджує, що є поліглотом).
2. Література також може бути джерелом натхнення. З двох письменників, чиї твори можуть бути потенційним джерелом оніма Кудкудак, ми зупинилися на Бжехві, чиї вірші досить широко відомі в поколінні Сапковського. Хоча вищезгаданий Михайло Чайковський залишився в історії літератури переважно як автор історичних романів, зв’язок між Сапковським і Чайковським досі не був відзначений у науковій літературі.
3. Гіпотетичним джерелом оніма Кудкудак у сазі про Відьмака могли бути дитячі вірші. Гадаю, що Сапковський, найімовірніше, зіткнувся з творчістю Бжехви; щодо інших творів, у яких зустрічаються ономатопейні форми типу, що нас цікавить, певності немає.
4. Не виключено, що ономатопейні kudkudaczyć і kudkudak він запозичив з дому, з родини по батьковій лінії (прикордонна польська територія, Вільнюс).

Цитована раніше заява Сапковського про те, що більшість імен він вигадує сам, «завжди намагаючись, щоб вони гарно звучали і добре вписувалися в ритм і каденцію фрази, особливо діалогу», є лише декларацією його творчих припущень. І хоча це, мабуть, правда, кожен онім вимагає індивідуальної інтерпретації.

Еквівалентом оніма Kudkudak в польській мові має бути Gdakacz. Етимологічно Kudkudak і Gdakacz є звуко-складовими іменами, які мають спільну генетичну частину — польське gd- і східнослов’янське kud-. Gdakacz та інші власні імена (прізвища / прізвиська) з основою gd-ak- добре відомі в польській літературній ономастиці, див., наприклад, «Opowieść o Gdakaczu, Gdakuli i Gdakuleńce» Клеменса Брентано, переказану польською мовою Зофією Рогошовою [28]. Від цієї ж основи утворені й інші імена, особові (напр., Gdacjusz від Gdak, Gdacik, Gdakała тощо) та місцеві (напр., Gdyczyna «частина села Седліска біля Бжозова у Підкарпатському воєводстві») [23, с. 125].

Література

1. Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. В 14 т. / рэд. В. У. Мартынаў. Мінск : Навука і тэхніка, 1989. Т. 5: Каяць – Лiпянка. 320 с.
2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. Київ : Наук. думка, 1989. Т. 3: Кора — М. 552 с.
3. Сапковський А. Відмак. Останнє бажання : роман. перекл. з пол. С. Легези ; комент. С. Легези й О. Стужук. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. 288 с.
4. Сенкевич Г. Потоп. Роман у 3-х т. / пер. ц пол. Є. Литвиненко. Тернопіль : БогДан, 2017. Т. 1. 512 с.
5. Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. URL:  http://www.inmo.org.ua/sum.html (дата звернення: 19.02.2023).
6. 219 s.
7. 861, [3] s.
8. 450, [1] s.
9. Cross-linguistic onomatopoeias. Wikipedia, The Free Encyclopedia. URL: https://en.wikipedia.org/w/index.php?title=Cross-linguistic_onomatopoeias&oldid=1137609327 (дата звернення: 15.03.2023).
10. DonGURALesko. Latające ryby. Shpady, 2019. 1 електрон.-опт. диск (CD).
11. . Wikipedia : wolna encyklopedia. URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Donguralesko?oldid=69509976 (дата звернення: 15.03.2023).
12. Elżbieta Ostrowska (1923–2007). Wikipedia : wolna encyklopedia. https://pl.wikipedia.org/w/index.php?title=El%C5%BCbieta_Ostrowska_(1923%E2%80%932007)&oldid=66112205 (дата звернення: 15.03.2023).
14. 1900-1911.
16. T. 3. 242 s.
17. [4], XI, [1], 450, [2] s.
18. Kozłowska A. Miejsce badań nad idiolektem w obrębie językoznawstwa. Poznańskie Spotkania Językoznawcze. 2015. T. 30. S. 71–83.
19. Symbole philologicae in honorem Vitoldi Taszycki / red. S. Hrabec, S. Jodłowski, M. Karaś i in. Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1968. S. 182-192.
20. 512 s.
21. Lietuvių liaudies skaičiuotės. Pasakų kampelis. URL: https://pasakukampelis.eu/lt/skaiciuotes/ (дата звернення: 15.03.2023).
22. XV, 702, [2] s.
26. https://klubjagiellonski.pl/2018/12/11/polak-czy-kosmopolita-niejednoznaczna-tozsamosc-geralta-z-rivii/ (дата звернення: 15.03.2023).
27. 382 s.
28. [4] 191 s.
29. 312 s.
30. SuperNOWA, 1993. 629 s.
31. 286 s.
32. 206, [1] s.
33. Druk. Noskowskiego, 1886. T. 1. [4], 343 s.
34. Słownik języka polskiego. T. 1-8. / red. J. Karłowicz, A. A. Kryński, W. Niedźwiedzki. Warszawa : nakł. prenumeratorów i kasy im. Mianowskiego, 1902: H – M. XIII, 1089, [1] s.
35. PAN. IJP, 1993. T. 5: Kł – L. 659 s.
36. Wydawnictwo Adam Marszałek, 2003. 187 s.
37. . T. 2. 639, [1] s.
38. Wydawnictwa Szkolne Pedagogiczne, 1994-2007. T. 5: L-M. 534, [2] s.
39. 157, [2] s.
40. 40.Żołądź P. Potworność i krytyka. Studia o cyklu wiedźmińskim Andrzeja Sapkowskiego. Kraków : Towarzystwo Autorów i Wydawców Prac Naukowych Universitas, 2018. 295, [4] s.

The linguistic genesis of Baron Kudkudak

Abstract

The article analyzes the origin of the nickname Kudkudak. It is carried by one of the supporting characters of Andrzej Sapkowski’s The Witcher saga. The analysis leads to the conclusion that this onomatopeic personal name is not an individual neologism of Sapkowski. In various phonetic variants, it occurs in Borderland Polish, from where it found its way into literary texts. Its source is most likely the Ukrainian word kudkudák (кудкудак), which means the voice of a hen, is an imitation of the voice of a hen. Sapkowski’s source of inspiration was either the Polish language of his family on his father’s side or children’s literature, most likely Jan Brzechwa’s poem Kokoszka-smakoszka.

Keywords: proper names in literature, Polish-Ukrainian linguistic contacts, idiolect, proper names in Sapkowski’s prose, origin of the nickname Kudkudak

Генрик Дуда професор, Люблін

[1]           Характеризуючи прізвища шляхти в Трилогії Сенкевича, Зофія Курзова зазначає, що «для більшості шляхти, від малинової до сірої, яка воює на боці Речі Посполитої, Сенкевич обирає такі флагманські [тобто на -ski та -owicz — Г.Д.] польські прізвища». Серед небагатьох винятків з цього правила — Рекуч, Ухлік, Кульвець і Зенд у Любичі. [19, с. 185-186]. Своєрідна ономастична характеристика героїв?

[2]Уривки з Кольберга є частково українською мовою, хоча написані латиною. Тому ми не перекладаємо їх тут і далі.